субота, 20 липня 2013 р.

Т. Онуфрик: За мотивами дискусії

Через технічну неспроможність висловитися щодо проблем вірусних гепатитів в Україні у дискусії, яка мала місце 16 липня, вирішила свої думки викласти у цьому  тексті.
Починаючи з 2011 року, відколи, як журналіст, спостерігаю за цією проблемою, мало що змінилося.

Буду говорити лише про Чернівецьку область. По-перше, офіційна статистика хворих. Це досі залишається чимось хаотичним. Не всі лікарі надсилають повідомлення до СЕС про виявлений вірус гепатиту С у пацієнта, хоча наказ такий провели у медичних закладах. По-друге, самі медики. Досі не можуть поділити між собою пацієнтів гастроентерологи та інфекціоністи. Крім того, гепатоцентр, який є у нас офіційно і пропонує практично 10 ліжко-місць в інфекційному відділенні обласної лікарні, пропонувала організувати на базі гастроентерології лікарні швидкої допомоги професор Хухліна. За її словами, пацієнтів із діагнозом гепатит С в неї вистачає і напрацювання щодо  організації роботи центру оформлені лежать у столі начальника управління охорони здоров’я області.
Щодо громадських організацій. Вони активно збирають круглі столи, куди кличуть усі сторони, які взмозі вплинути на ситуацію, але чиновники ігнорують такі свої можливості й часто не приходять на «посиденьки». Вдалими вважаю вуличні акції, де усім бажаючим пропонують пройти тест на наявність гепатиту С. Я спостерігала зацікавленість молоді, вагання, страх і рішення пройти таки це тестування. На жаль, хворих виявляється чимало.  Також шкода, що лише концерти або ж  щось яскраве і нестандартне, у рамках тематичних акцій, може привернути увагу громадськості до стану її ж здоров’я.
Якщо загально подивитися на цей хаос з усіма сходинками, фундаментом для котрих є гепатит, то схоже, що ця хвороба таки знищить нас. Потенційний хворий-медицина-громадські організації-держава.  Хто кому винен і що робити? На мою думку, для початку кожному громадянину варто самому подумати про себе, а в ідеалі – ще й один про одного. Байдужість до наслідків манікюру або татуювання в сумнівному салоні, байдужість до того з ким прокинешся ранком, байдужість до проблем, які «не є твоїми». Усе це пандемія нашого часу. І ніхто крім нас її не вирішить.

Немає коментарів:

Дописати коментар