Постановка діагнозу ВГС у пацієнтів

В Україні процедура діагностування вірусного гепатиту С передбачена Клінічним

протоколом надання медичної допомоги хворим на хронічні гепатити, який був за-

тверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.06.2005 № 271.

 Зокрема, він передбачає наступні критерії діагностики ВГС:

• Наявність в анамнезі вказівок на гостру фазу (факультативна ознака)

• Відсутність клінічних проявів (можлива гепатомегалія)

• Можливе підвищення активності АЛТ

• Поява клінічних ознак хронічного гепатиту (в тому числі — позапечінкових)

• Виявлення анти-HCVcore IgG за відсутністю або низькому титрі анти-HCVcore IgМ,

можливо виявлення анти-HCV к NS4.

• Виявлення антитіл до ВГС є підставою для проведення подальших досліджень,

оскільки аналіз на антитіла — найпоширеніший аналіз на ВГС, однак він не найдо-

стовірніший. Тому ми можемо назвати цей аналіз первинним аналізом, який вказує

на необхідність проведення подальших досліджень.

Тому протокол передбачає ПЛР-діагностику ВГС: «При позитивному результаті імуно-

ферментного аналізу на серологічні маркери вірусів гепатитів проводять більш чут-

ливе та специфічне о бстеження— полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР)— ВГС РНК».

Виявлення HCV-РНК передбачає і «Перелік і обсяг медичних послуг обов'язкового

асортименту» щодо діагностики.

Для того, аби поставити діагноз вірусного гепатиту С, кваліфікований лікар пови-

нен отримати позитивний результат виявлення РНК — ВГС. Така схема аналізів та

діагностики відповідає світовим стандартам. Однак, згідно українського за-

конодавства, положення протоколу є швидше дорадчим документом, аніж

прямими інструкціями (дивіться розділ 1 звіту).

Аналіз на ПЛР та подальші дослідження ми можемо назвати вторинним рів-

нем аналізів для постановки діагнозу, призначення хворому лікування та

контролю за перебігом процесу лікування хворого.

Джерело: http://hepatit.org.ua